-
-
Мільйон
доларів
- йшов
у карпатське село. Але люди
сказали: „Не треба!”
-
- В
одному із сіл Яремчанської
міськради, яке впродовж багатьох
десятиріч є визнаним центром
зимового відпочинку, я
познайомився з цікавим чоловіком,
якого знає все село — івано-франківцем
Анатолієм Сівером, власником “Домашньої
кухні” (кафе, готель, сауна,
більярд, теніс). Свою власну справу
він започаткував тут років три-чотири
тому. З усієї розмови з ним
зрозумів: труднощі, які
супроводжують приватного
підприємця, є дрібницею порівняно
з напруженістю стосунків із
тутешніми жителями.
- ―
Народ надто інертний. Може
скиглити, що немає грошей, а
пропонуєш йому заробити —не хоче,
— розповідає Анатолій. — Захотів я,
наприклад, поставити перед своїм
закладом дерев’яний віз — як
прикрасу. Кажу майстрові: зроби
фіру, даю 800 гривень. І що ви думаєте?
Йому не треба! Та я за ці гроші у
будь-якого ґазди готовий куплю,
лишень з гори спустити, але ж хотів
дати комусь заробити...
- Ми
вийшли з Анатолієм на другий
поверх, де більярдна кімната.
Господар показує через вікно:
- —
До мене приїжджали друзі із Санкт-Петербургу,
хотіли купити ось цю ділянку, що
під вікнами, аби спорудити криту
ковзанку (вони кілька таких катків
збудували в Прибалтиці, які дають
шалені прибутки). Кажуть мені:
готові вкласти у нього мільйон
доларів (!), лишень переговори з
власником ділянки — даємо йому 15
тисяч “баксів” за цей клаптик (це
було кілька років тому). І що ви
думаєте? Не схотів вуйко продати,
каже: а де я сіно буду косити? Та ти
біля того катка, переконував я його,
поставиш одну-дві колиби і будеш до
кінця життя лише сидіти і люльку
курити! Вперся: ні і все!
- —
А чи потрібен каток тут, у горах,
люди ж приїжджають сюди на лижах
кататися? — запитую.
- —
На лижах — вдень, а увечері, після п’ятої,
коли вже темно, тут один вид спорту
— “літробол”. Отак і виходить, що
“чужаки” хотіли для нас добре
зробити, а ми самі від того
відмовилися... Або ще одна історія:
приїхали одні солідні люди,
просять мене, аби організував їм
шість коней із супроводом на п’ять
днів, щоби верхи повозити
Карпатами грошовитих туристів.
Платимо, кажуть, за кримськими
розцінками — по 150 гривень за
одного коня на день. Тепер
порахуйте: шість коней на п’ять
днів по 150 гривень: це понад 800
доларів за нецілий тиждень!
Думаєте, хтось погодився? Ні! Я
ґазді втовкмачую, що справа вартує
свічок, він же мені натомість: а ти
що з того будеш мати? Кажу йому:
нічого, я лишень зведу тебе з ними і
все. “Не може такого бути!”. І не
дав коней...
- —
Ви знаєте, люди дуже боляче
сприймають те, що хтось добре
заробляє, що у когось успішно йдуть
справи, — провадив далі пан
Анатолій. — Ось ще один приклад.
Має тут один чоловік власний
гірськолижний витяг...
- Втім,
про цю історію мені доводилося
чути раніше, навіть писати в газеті
про те, як івано-франківському
приватникові місцеві люди
намагалися вставляти палиці в
колеса. І знову ж через заздрість —
цю споконвічну рису українця. Аби
порахувати прибутки підприємця,
сусіди якось не полінувались весь
день простояти біля підйомника і,
як вони висловилися, “точкувати”,
тобто вести облік лижників. „Ви
знаєте, скільки він заробляє!”, —казали
мені. Але про користь, яку вони самі
мають (чи могли б мати) від тих же
лижників, делікатно мовчали. Хоча
відомо, що кожний з них приймає у
помешканні туристів, і що беруть
вони за ніч по 30 гривень з людини, і
що при нормальних зимах в
новорічні свята всі місця у кожній
оселі “забиті”.
- І
це добре, адже прийнята “Програма
розвитку туризму в області на 2002 –
2010 роки” вітає розвиток
сільського зеленого туризму й
передбачає створення для цього
відповідних умов. Але, бачте,
підприємець, за підрахунками селян,
заробляє значно більше! Якби ж то
вони порахували ще і його видатки...
Скажімо, 90-кіловатний двигун, який
обертає трос на витягу, працює
цілий день, незалежно, чи це неділя,
коли наплив відпочивальників
великий, чи це будній день, коли
може кататися всього 5 чоловік.
Отож на оплату електроенергії та
зарплату двом працівникам щодня
йде 200 гривень, на місяць — 6 тисяч.
Плюс податки і таке інше... Та й,
зрештою, “великі гроші” у
гірськолижному бізнесі можна
заробляти здебільшого три місяці
на рік, та й то не завжди (пригадайте,
якими були цьогорічні грудень і
січень)...
- Зрештою,
крім зими, є ще й літо, особливо
благодатна пора для туристичного
бізнесу. А чи багато краян
пристосували свої домівки для
прийому відпочивальників? Мало хто.
Кажуть: клопітна ця справа — з
туристами возитися. От і виходить:
волаємо про бідування горян, а ось
зрушити з місця лежачий камінь, з-під
якого не те що вода — золоті потоки
потекли б, не хочемо.
-
|
|
ГОЛОВНА
