Кріселка з лижниками плавно пливли понад стрімкими схилами поміж струнких смерек — ген-ген до хмар. Настрій підносили запальні українські пісні. Це привернуло увагу: ще донедавна відвідувачі знаменитого «Буковеля» нарікали на засилля російськомовної попси, справедливо обурюючись: «Невже курорт призначений лише для гостей з Росії чи з русифікованого Києва? Онде, на польських або словацьких гірськолижних курортах теж чимало росіян і українців відпочивають, але ж не крутять вони нашої музики, не плазують перед нами!..».
Та ось, видно, й сюди, нарешті, дійшла українізація. Ще б пак! Аби в Карпатах, та й у володіннях людини з таким прізвищем — Шевченко (Олександр Шевченко — один із власників «Буковеля»), — та й щоб лунали чужинські пісні!
Але дуже скоро все стало зрозумілим: того дня у «Буковелі» був Віктор Ющенко. Дав би він чортів за всіляке «ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так»!
23 лютого, треба сказати, український Президент розслаблявся на гірських схилах не тому, що "Дєнь защітніка отєчєства" — упаси, Боже!, — а тому що у нього був день народження. Він святкував його у колі сім'ї: з дружиною Катериною, старшим сином Андрієм і з трьома найменшенькими діточками. Возилися на снігоходах, каталися на лижах.
Звичайні відпочивальники помітили Ющенків не відразу: коли мчиш на швидкості з верхотури — встигай лиш повертати!, — то не дуже по боках роззираєшся. Виказали поважних vip-персон телекамера і фотограф. А ще крутилися неподалік кілька непримітних охоронців, був і гостинний господар курорту Олександр Шевченко.
Спочатку зупинився один лижник, другий, а незабаром Президента оточила цікава юрба. «З днем народження, Вікторе Андрійовичу! Ми за вас!» — гукали люди. «З уродинами Вас! Виставляйте пляшку!» — жартували інші. «Ще заскоро до пляшки —трохи поїздити треба», — віджартовувався Президент. Він охоче тиснув усім руки, фотографувався з людьми на згадку. Словом, свято було для всіх.
Серед юрби я помітив і групу росіян (ще вранці їхня машина з російськими номерами припаркувалась була поряд із нашою). Так ось: вони були буквально шоковані! Щоби президент держави та й так просто поводився з незнайомими людьми! І ніхто нікого не відганяє від нього, і ліс не оточений, і лижні траси не перекриті! Мабуть, в ту хвилю вони подумали і про свого «демократичного» вождя: покаталися б вони з ним, щас!
А під вечір, коли ми з товариством, наїздившись досхочу, були вже в долині, спакували у машину лижі, та й витягли термос, аби перед дорогою напитися чаю, — дивимося, під'їжджає сріблястий джип, зупиняється просто біля нас, і з водійських дверцят виходить… Ющенко. «Що, хлопці, чайок п'єте? Зайду і я собі, чайку нап'юся», — та й подався у придорожнє кафе.
Я уявив собі відвідувачів, які в ту мить сиділи там за столиками: мабуть, волосся у них дибки встало, коли побачили, як відчиняються двері і на порозі з'являється Президент. Їхній Президент. Народний.

P.S. Через кілька днів довелося ще раз бути в "Буковелі". VIP-персон більше не спостерігалось. Але з динаміків знову линула лишень українська музика. Приємно.

Інші фотографії з Віктором Ющенком (на Говерлі) див. тут